Як психологічні напруження викликають симптоматику/травматику в тілі

Якщо згадати базові біологічні функції нашого організму, то можна зрозуміти, що тіло в першу чергу налаштоване на три речі:

вижити, вирости і розмножитися.

І тоді виникає питання:

чому, якщо тіло так налаштоване на життя, воно починає хворіти?

Тіло хворіє не просто так.

Дуже часто це його спосіб щось нам підсвітити.

Його спосіб спілкування з нами через симптом.

І зазвичай це сигнал про те, що ми йдемо всупереч своїм відчуттям.

Людина складається не лише з раціонального мислення.

У нас є емоційний стан, тілесні реакції і раціональна частина.

Але дуже часто саме раціональне бере гору.

І тоді виникає внутрішній конфлікт, який нерідко стає основою нашого симптому.

Цей конфлікт виникає між вашим емоційним бажанням і тим, що говорить раціональне.

Наприклад, вам не подобається робота, на яку ви ходите.

Але раціональна частина буде переконувати вас:

“Це найкращий варіант”,

“Іншої роботи ти не знайдеш”,

“Треба терпіти”.

І тоді, навіть думаючи про те, що завтра потрібно знову йти на роботу, ви вже можете відчувати напруження, тривогу чи внутрішній дискомфорт.

Саме в момент цього конфлікту — між внутрішнім небажанням і зовнішнім “треба” — виникає психологічне напруження, яке може суттєво впливати на наш стан і тілесну симптоматику.

Спочатку, коли напруження тривалий час присутнє в житті людини, воно часто починає впливати на м’язову систему, створюючи постійний спазм і своєрідний “панцир” у тілі.

А якщо це напруження роками не зникає і людина продовжує жити у внутрішньому конфлікті, тоді психосоматичні прояви можуть переходити вже й на рівень внутрішніх органів.

Саме тому так важливо не лише “думати правильно”, а й вчитися помічати свої справжні відчуття, потреби та емоції.

Після того, як ви зрозуміли, чому саме може з’являтися хвороба на психосоматичному рівні, ми розберемо можливі — наголошую, саме можливі — варіанти внутрішнього напруження та тем, які можуть бути пов’язані з тими зонами тіла, де вас турбують симптоми.

Головний біль часто пов’язаний із перенапруженням нервової системи.

Дуже часто він притаманний людям, яким складно відпускати контроль.

Це люди, які багато тримають на собі, живуть у постійному напруженні й часто перебувають переважно в раціональній частині.

Коли навантаження стає занадто великим і психіка вже не справляється з кількістю задач, може з’являтися головний біль.

Наприклад, людині здається, що їй потрібно бути в трьох місцях одночасно.

Або вона дуже довго не може прийняти рішення, постійно прокручуючи в голові різні варіанти й намагаючись знайти “правильний”.

До речі, сюди ж часто може відноситися й безсоння — як симптом постійного внутрішнього перенапруження.

І тоді нервова система починає працювати як прилад, який перегрівається.

У певному сенсі головний біль може ставати захисною реакцією організму, способом зупинити людину.

Тому що в момент, коли у вас сильно болить голова, ви вже перестаєте думати про всі задачі, проблеми й контроль.

Ви просто лягаєте й хочете, щоб цей симптом минув.

Іноді тіло таким чином буквально змушує нас зупинитися й відпочити.

Якщо ми говоримо про душевний, емоційний біль, то тут людина вже часто може усвідомлювати свій внутрішній конфлікт.

Вона може його бачити, розуміти, відчувати — але при цьому залишатиметься щось, що не дозволяє їй зробити так, як вона насправді хоче і відчуває.

Наприклад, я живу з людиною, з якою більше не хочу жити, і чітко це розумію.

Але водночас у мене є страх залишитися самій.

Або я боюся відповідальності за своє життя.

Чи, наприклад, маю економічну підтримку від партнера і не впевнена, що зможу впоратися сама.

І тоді виходить, що той дискомфорт, який є зараз, стає ніби “безпечнішим” за страх змін.

У такому стані людина може роками:

• бачити свій конфлікт

• відчувати душевний біль

• усвідомлювати, що їй щось не підходить

але при цьому нічого не змінювати.

І тут дуже важливо не просто побачити свій конфлікт, а зрозуміти:

👉 що саме не дозволяє мені зробити те, чого я хочу?

👉 що мене стримує?

👉 чого я насправді боюся?
Тому що дуже часто проблема не лише в самій ситуації, а в тих внутрішніх обмеженнях, які не дають людині з неї вийти.

Основа нашого тіла — це наш скелет.

А основа нашої особистості — це наші цінності, самоцінність і наше світосприйняття.

Тому психологічна тема кісткової тканини часто пов’язана з темою віри в себе, внутрішньої опори та цінності себе.

Для психіки відчуття:

• “я маю право бути”

• “я достатній”

• “я можу на себе спертися”

— є своєрідним внутрішнім каркасом, так само як скелет є каркасом для нашого тіла.

Саме тому теми самознецінення, невіри в себе, постійного внутрішнього приниження або втрати опори можуть психоемоційно дуже глибоко переживатися людиною.

Якщо говорити символічно, то вся кісткова тканина пов’язана з темою цінності й внутрішньої опори.

І тут можна побачити певну закономірність у рівні напруження.

Коли ми говоримо про більш м’які тканини, це часто може вказувати на менш глибоке або менш тривале внутрішнє напруження.

Якщо ж напруження стає більш хронічним і глибоким, у психосоматичному підході інколи це символічно пов’язують уже з більш щільними структурами — наприклад, хрящовою чи кістковою тканиною.

Тобто:

• м’які тканини — більш “м’який” внутрішній конфлікт

• хрящова тканина — більш стійке напруження

• кісткова тканина — глибокі теми опори, самоцінності та віри в себе

Якщо ми беремо хребет, то в психосоматичному підході він часто пов’язується з темою самоцінності, внутрішньої опори та відчуття себе як особистості.

Адже хребет — це основа, яка тримає наше тіло.

Так само внутрішня опора тримає нашу психіку.

Грудний відділ

Грудний відділ часто пов’язують із темою підкорення, приниження або необхідності робити те, чого людина внутрішньо не хоче.

Тобто зовні є:

“треба”

А всередині:

“я цього не хочу”.

Саме тут і може утворюватися внутрішній конфлікт.

Також грудний відділ символічно пов’язаний із темою серця, а отже — з темою сім’ї та близькості.

І тут важливо розуміти, що “сім’я” для кожного може означати щось своє.

Для когось — це буквально родина.

Для когось — партнер.

Для когось — колектив на роботі, де людина проводить більшу частину свого життя.

Для когось — домашня тварина.

А для когось — навіть країна або спільнота, з якою людина себе ідентифікує.

Тому тут важливо ставити собі питання:

що для мене є моєю “сім’єю”?

де я шукаю підтримку, прийняття і близькість?

І дуже часто ця зона також пов’язана з темою:

• прийняття

• підтримки

• відчуття “я свій”

• або страху бути відкинутим.

Поперековий відділ

Поперековий відділ часто пов’язують із темою безсилля та перевантаження.

Це про стан:

“я вже не можу, але продовжую”.

Людина не дозволяє собі сказати:

“мені важко”

“я не справляюся”

“я не можу”.

І тоді вона продовжує жити й діяти буквально “на останніх силах”.

Також тут часто присутня тема невіри в себе та відчуття, що все потрібно тягнути самостійно.

Крижово-куприковий відділ

Крижово-куприковий відділ може символічно бути пов’язаний із глибоким потрясінням базового відчуття себе та безпеки.

Це теми:

• “я не витримую”

• “на мене занадто великий тиск”

• “я недостатній”

• “я не справляюся з цим навантаженням”.

Ніби сам фундамент внутрішньої опори починає втрачати стабільність.

Якщо ми говоримо про руки та верхні кінцівки, то в психосоматичному підході вони часто символічно пов’язані з темою взаємодії зі світом:

• як я проявляю себе

• як дію

• як контактую

• як “беру” і “утримую” щось у своєму житті

Кисті та кистьова зона

Кисті часто пов’язують із темою:

• точності

• контролю

• проворності

• якості виконання роботи

• а також із самосприйняттям у соціумі

Тобто внутрішнє напруження тут може бути пов’язане з переживаннями:

“я недостатньо добре роблю”

“я не справляюся”

“мені треба все контролювати”

Зап’ястя

Зап’ястя символічно може бути пов’язане з темою:

“що я тримаю у своїх руках?”

Іноді це про стан, коли людина вже ніби тримається “з останніх сил”.

Вона внутрішньо виснажена, але продовжує все утримувати, тому що:

“треба”

“без мене все розвалиться”

“я не можу відпустити”.

Лікті часто пов’язують із темою особистих кордонів та можливості “розштовхуватися ліктями” у житті.

Тобто:

• чи можу я себе захистити?

• чи дозволяю собі проявляти агресію?

• чи можу відстояти своє місце?

Іноді за напруженням у цій зоні може стояти стримана агресія або відчуття:

“я не маю права проявляти силу”.

Плечі

Плечі дуже часто символічно пов’язують із темою відповідальності та навантаження.

Звідси й знайомий вислів:

“нести все на своїх плечах”.

Тут можуть бути переживання:

• “я не справляюся”

• “на мені занадто багато”

• “я мушу витримати”.

У деяких психосоматичних підходах також звертають увагу на символічне значення сторін.

Лівий бік іноді пов’язують із темами:

• сім’ї

• батьківсько-дитячих ролей

• ієрархії “вище–нижче”

А правий — із:

• партнерством

• соціальною взаємодією

• стосунками “на рівних”

Тому переживання у цих сферах людина може символічно переносити й на тілесний рівень.

Якщо ми переходимо до теми ніг, то в психосоматичному підході вони часто пов’язані з темою руху вперед, опори, життєвого напрямку та права йти своїм шляхом.

Ноги символічно відповідають на питання:

“куди я йду?”

“чи маю я право рухатися так, як хочу?”

“чи відчуваю я опору під собою?”

Також тут може бути тема самоцінності, у тому числі — як жінки чи чоловіка, як людини, яку помічають, цінують або бажають.

Іноді внутрішнє напруження виникає тоді, коли людина звикла бути в центрі уваги, але раптом перестає там себе відчувати.

Коліна

Коліна в психосоматичному підході часто пов’язують із темою підкорення, гнучкості та взаємодії з родовою системою.

Символічно це може звучати так:

“я повинен схилити коліна”

“я маю жити так, як прийнято в моїй сім’ї”

І тоді виникає конфлікт між:

• власним шляхом

і

• очікуваннями роду чи близького оточення.

Наприклад, у родині всі лікарі, і від людини очікують продовження цієї династії.

А вона відчуває, що хоче бути художником чи музикантом.

Тобто внутрішній конфлікт тут може бути пов’язаний із темою:

“я йду проти системи, в якій мене виростили”.

Стопи

Стопи дуже часто символічно пов’язують із темою опори та контакту із життям.

Тут важливі питання:

“на що я спираюся?”

“чи відчуваю я стабільність?”

“чи є в мене внутрішня опора?”

Гомілковостопний суглоб

Гомілковостопний суглоб може бути пов’язаний із темою вибору напрямку руху.

Тут часто присутнє:

• вагання

• страх помилки

• невпевненість у своєму рішенні

Ніби людина не дозволяє собі впевнено зробити крок.

П’ятка

П’ятку іноді символічно пов’язують із темою:

“я мушу йти вперед”

“я повинен досягати”

І коли людина живе у постійному тиску досягнень, вона може ніби втрачати можливість рухатися легко.

Також тут може бути багато:

• самокритики

• самознецінення

• внутрішнього “підганяння” себе.

⸻

У цілому ноги в психосоматичному підході часто пов’язані з темою:

• руху

• життєвого шляху

• опори

• права йти своїм напрямком.

І внутрішнє напруження тут може виникати тоді, коли людина:

• не дозволяє собі рухатися так, як хоче

• боїться змін

• або відчуває, що “не встигає” за життям.

На завершення хочу наголосити, що психосоматичні прояви найчастіше можна припускати тоді, коли симптом:

• повторюється

• стає хронічним

• або навіть медикаментозне лікування не дає бажаного результату.

Але психосоматика в жодному разі не закликає відмовлятися від кваліфікованих лікарів, обстежень чи медичного втручання.

Навпаки — дуже важливо піклуватися про себе комплексно.

Психосоматичний підхід лише звертає вашу увагу на питання:

“чому саме зараз моє тіло реагує саме так?”

“що відбувається в моєму житті та психологічному стані?”

“чи живу я тим життям, яке справді мені підходить?”

Іноді тіло ніби намагається поговорити з нами через симптом.

І дуже важливо навчитися чути себе, свої емоції, свої потреби та знаходити зі своїм тілом спільну мову.